Останнім часом на ГЗК країн СНД набула поширення думка про значний вплив процесу окислення помольних куль на їх витрату при мокрому помелі. Цим аргументом часто користуються виробники високохромистих чавунних помольних куль. Спробуємо коротко розібратися в цьому питанні.
Звичайно, процес окислення помольних тіл, особливо сталевих, і особливо в «чисто» водному середовищі (без хімічних домішок, що перешкоджають процесу корозії) має місце. В основному, він визначається величиною рН води, яка застосовується на підприємстві.
Для максимальної нейтралізації процесу корозії, в хімічний склад сталі і чавуна найчастіше вводять хром, нікель, алюміній і кремній окремо або разом в різних співвідношеннях. Наявність цих елементів в достатніх кількостях робить сталь і чавун стійкими у воді, у вологому середовищі, в розчинах багатьох кислот і лугів і в атмосфері сухих газів при високих температурах. При високому вмісті вуглецю ерозійна стійкість сталей зростає. Однак в ряді випадків ерозійна стійкість виявляється високою і при порівняно низькому вмісті вуглецю, але при наявності в сталі певної кількості легуючих елементів, що підвищують її механічні властивості в мікрооб’ємах. Саме таку, леговану марганцем, нікелем і хромом, сталь ми використовуємо для виробництва нашої продукції.
Корозійний знос сталевих помольних тіл настільки малий, що він фактично не впливає на загальний знос помольних тіл в кульовому млині. За оцінкою деяких фахівців, лише 2-3% питомого зносу помольних тіл здійснюється за рахунок корозії.
Високохромистий білий чавун відрізняється максимальною стійкістю до корозії завдяки створенню на його поверхні окисних плівок. Але звертаємо Вашу увагу, що вартість таких помольних куль в рази перевищує вартість сталевих помольних тіл і найчастіше показник “ціна \ витрата” переважує чашу терезів на бік вибору сталевих помольних тіл. Це доводить і структура ринку помольних тіл, в якій левову частку займають сталеві помольні тіла.