А Ви замислювалися над тим, як відбувався процес подрібнення у XVII-XVIII століттях? Саме в цей час на думку істориків зароджується така галузь промисловості, як збагачення корисних матеріалів. Які помольні тіла були першими у використанні? Як виглядали та яку конструкцію мали кульові млини?
Випадково ми натрапили на відео, в якому автор висунув дуже сміливу і цікаву теорію щодо цього питання.
Якщо коротко, то на думку автора, більшість гармат (особливо великого калібру – діаметр ядер 100мм і вище), насправді кульові млини для подрібнення залізняку. Всі зовнішні та конструкційні переробки барабана млинів були внесені вже на початку XIX століття та представлені громадськості як артилерійські знаряддя (гармати, мортири тощо) минулих епох.
Погодьтеся, досить сміливе припущення, і багато фахівців галузі «збагачення» сприйняло її як анекдот.
Щодо помольних тіл. Перша згадка про сталеві кулі, які ми знайшли на даний момент, переносить нас у 1633 рік. У річному звіті про роботу Устюжно-Залізопольського (Новгородська губернія) заводу зазначено, що за цей рік вони виробили 422 тонни цієї продукції. Це понад 338 тис. штук куль, діаметр яких знаходиться в діапазоні від 47 мм до 196 мм. При цьому, на відміну від сучасного виробництва, «крок» у діаметрі становив 5мм (нині стандартний крок розмірів тіл помольних прийнято вважати 10мм). Слід зазначити, що у звіті в номенклатурі вказано «ядра», а не «кулі», але аналіз ситуації тих часів показав, що цього року не було жодних бойових дій. Також на помилкову класифікацію вказує велика кількість діаметрів продукції – з військової точки зору, нераціонально використовувати ядра з такою величезною кількістю розмірів (калібрів).
Ми й надалі будемо ділитися з Вами, нашими читачами, цікавою, можливо трохи фантастичною інформацією про історію виникнення, розвитку та застосування сталевих помольних куль.