В останніх наших публікаціях були розглянуті різні методики розрахунків енергетичних індексів, які необхідні під час вибору обладнання для подрібнення. Всі розглянуті методики можна назвати класичними, тому що основні постулати до них були озвучені ще в 50-і роки XX століття.
Тест падаючого вантажу (JK DWT) був розроблений в австралійському науково-дослідному центрі JKMC в 90-х роках. За даною методикою міцність руди характеризується в розрізі двох видів руйнування: удару і самостирання.
Методика включає в себе одиночне руйнування частинок за допомогою ударного навантаження. Конструкція пристрою має широкий діапазон енергій впливу, що дозволяє визначити опірність ударного руйнування матеріалу на різних рівнях енергії. Крупність частинок в тесті ділиться на п’ять діапазонів (-63 + 53, -45 + 37,5, -31,5 + 26,5, -22,4 + 19, -16 + 13,2 мм). Відібрані частки збираються в окремі комплекти для послідовного руйнування.
Результати даного тесту наступні: параметри, що характеризують міцність досліджуваного матеріалу щодо ударної дії – A і b (статистичний запис має вигляд A * b), а також параметр t10, що характеризує гранулометричний склад продукту при певній енергії руйнування (ECS).
Рівняння для визначення параметра A * b має наступний вигляд:
t10=A*(1-e–bEcs)
Так само дана методика передбачає випробування на самостирання рудних частинок за допомогою лабораторного млина 300 х 300 мм з чотирма 10-міліметровими ліфтерами. Навішування для проведення даного тесту складається з попередньої проби вагою 3 кг і розміром -53 + 37,5мм. Параметр здатності матеріалу до самоподрібнювання (tа) визначається за допомогою маркера гранулометричної характеристики зруйнованого матеріалу (t10), отриманої за результатами розсіву.
ta=t10/10
де t10 – значення сумарного виходу класу продукту руйнування за крупністю менше 0,1 від початкової середньої крупності частинок до руйнування.
Дана методика досить складна і вимагає для її проведення спеціальне обладнання. Слід зазначити, що в даний час цей метод використовується в 31 лабораторіях науково-дослідних центрів гірничого профілю, які розміщені у всіх регіонах, де йде видобуток корисних копалин.
